На півдні Одещини відроджують старовинну «першотравневу» традицію з квітами та смачною їжею
На півдні Одещини відроджують старовинну «першотравневу» традицію з квітами та смачною їжею
Зізнайтесь, перше, про що подумали люди старшого віку, побачивши слово «першотравнева», – це демонстрації з прапорами та квітами. А ще, мабуть, згадали про «майовки» – традиційні вилазки на природу, під час яких трудящі дійсно могли трохи відпочити від нагляду влади, яка вважала, що робітники радянських підприємств увесь рік тільки те й роблять, що мріють у теплий травневий день марширувати містами та селами з транспарантами в руках.
Так ось, тоді, відпрацювавши обов’язкову програму, народ приступав до довільної – з ухою, кавармою, шашликами та іншими смаколиками, які на свіжому повітрі здавалися ще смачнішими. І здогадайтесь, яка частина першотравневих розваг залишала у пам’яті більше приємних спогадів.
До речі, прихильники різних містичних теорій полюбляють наводити паралелі між відпочинком в лісах та узбережжях у цей день, що обов’язково супроводжувалися розведенням багаття для приготування їжі, та традицією відзначати Вальпургієву ніч, яку Європа отримала у спадок від стародавніх кельтів. Там теж палили вогнища та співали пісні.
Але сьогодні ми розповімо вам про іншу першотравневу традицію, про яку багато з вас може й не чули взагалі. Одразу скажемо, що в ній є місце і квітам, і смачній їжі, і, навить, язичницьким дійствам.
Це обряд «Пеперуда» (Метелик) – обряд заклику дощу, який свого часу був розповсюджений у болгарських селах на півдні Одещини. «Свого часу» – це десь до 60-х – 70-х років, коли ще були живі старі люди, які всіляко намагалися передати своїм нащадкам культуру предків.
Так ось, саме в ніч на перше травня, в селі Табаки Болградського району розпочиналося дійство, у якому дівчата брали участь з великим ентузіазмом. Збиралися з вечора в хаті однієї з мешканок села, яка брала на себе приємний обов’язок вивчити з ними обрядову пісню.
Але на цьому її роль не закінчувалася. Бо насправді пісня невелика і дуже легка, вчиться швидко. Тому залишок вечора жінка розповідала дівчатам казки та цікаві історії, які ті слухали лежачи на печі чи коло неї. Там і засинали. Піч, не дивлячись на вже теплу погоду, досі топили. Тож спали, можна здогадатися, дуже солодко.
Прокинувшись вранці дівчата вдягали гарні сукні та віночки, сплетені з трави, яку в Табаках так і називають «пеперудишка трева», брали відро з водою та кошики з лози і починали ходу по подвір’ях в селі. Заходячи до кожного двору вони співали пісню, окропляли господарів та двір водою, імітуючи дощ. На знак подяки їм у відерко клали дрібні монети, аби «залатати в ньому дірки», а у кошики – продукти. Хто що мав – борошно, крупи, олію, картоплю, «червен пипер». А ще яйця. Але вони обов’язково мали бути розбитими, тобто без шкаралупи. Бо, за повір’ями, у зворотному випадку на село очікував не дощ, який своїм співом зазивають маленькі відвідувачки, а град, що міг знищити такий очікуваний врожай.
З усіма цими дарунками пообідді дівчати поверталися у дім, де ночували напередодні. Продукти залишали господині, яка мала зготувати для них святкову трапезу. А самі йшли до водойми, де виконували ще один обряд.
Він, скоріш за все, має язичницьке походження. Адже, якщо пісня дещо схожа на молитву, то це дійство більше нагадує жертвоприношення. У якості жертви виступає глиняна «лялька», яку називають Германче. Цій ляльці дівчата влаштовують похорон, але не закопують її у землю, а топлять у воді.
Чому ляльку називають саме Германче та що саме означає цей символічний похорон, під час якого діти мають плакати, як за справжнім небіжчиком, в Табаках вже ніхто розповісти не може. Та й про сам обряд «Пеперуда» згадки у мешканців села уривчасті. Хтось каже, що у «пеперуду» треба перевдягати лише одну дівчину, а інші просто мають бути у гарних сукнях. Хтось згадує, що схожими на метеликів мали бути усі учасниці дійства, і для цього вони надягали весільну фату.
Згадують селяни і ще одне дійство, яке виконують під час обряду, – ворожіння на ситі. Звичайне кругле сито, крізь яке господині просіюють борошно, дівчата котять по двору. Якщо посудина впаде дном донизу, рік буде врожайним. Якщо ж навпаки, то ні.
Завершувався день святковим застіллям в організаторки заходу. Їй вже бралися допомагати і мами дівчат, тож гуляли потім ледь не усім селом.
Відновити забутий обряд взялася цього року мешканка Табак, активістка, яка створила в селі своєрідний музей історії села під назвою «Народна къща Табаки», Парасковія Іванівна Цоєва. Саме вона і поділилася з журналісткою інформаційного агентства «Юг.Today» спогадами зі свого дитинства.
Вже три роки Парасковія Іванівна по крихтах відновлює колишні традиції. У кімнаті, яку їй виділила в старій будівлі школи місцева влада, наша співрозмовниця збирає старовинні речі, що приносять зі своїх домівок односельці. А разом з дітьми реконструює старі обряди, про які молоде покоління хіба що могло чути від своїх дідусів та бабусь.
І, на жаль, каже жінка, людей, що можуть щось розповісти, пригадати про свій досвід участі в таких обрядах, з кожним роком стає все менше і менше. Тому вона і поспішає зібрати якомога більше, аби передати у спадок майбутнім поколінням.
Ось так, з уривків зараз доводиться відновлювати культурну спадщину, яку протягом сімох десятиліть радянська влада намагалася замінити на першотравневі демонстрації. І, як не сумно констатувати, частково комуністам-реформаторам це вдалося. Чому частково? Бо ментально чужі мешканцям регіону марширування з прапорами скінчилися у той самий момент, коли перестали бути добровільно-примусовими.
А ось багаття з казанами, у яких готують їжу, зібравшись великими компаніями, лишися. Адже в тій чи іншій формі вони існували задовго до епохи влади, яка обіцяла трудящим рай на землі та вимагала, аби вони голосно дякували за право працювати.
Як показало життя, рай селяни не отримали. І поки жили в його очікуванні, ледь не загубили дещо інше, важливе – частину своєї культури. Проте є надія, що завдяки таким ентузіастам, як Парасковія Іванівна, все ще можна відновити.
Парасковія Іванівна надіслала нам текст пісні, яку співають «пеперуди» з села Табаки. Текст, у тому вигляді, в якому його пам’ятають її односельці, мають зрозуміти усі, хто володіє болгарською мовою.
Пеперуда
Пеперуда лятна
По небе са мята.
Дай Боже дъждец,
Да се роди жито.
Жито чернокласа
И дребна ръжчица.
И дребна ръжчица
За малки дечица.
Мама да омеси
Ситен питен кравай.
Ситен питен кравай
На слънцето пекан.
На слънцето пекан
На деца нарекан.
Аби зміст пісні могли зрозуміти інші наші читачі, авторка цього тексту підготувала її вільний переклад на українську мову.
Метелик
Метелик літній
По небу літає.
Дай Боже дощу,
Нехай родиться пшениця.
Пшениця темноколоса
Та дрібне жито.
Та дрібне жито
Для маленьких діток.
Щоб мати вимісила
Маленький хлібний коровай.
Маленький хлібний коровай
На сонечку спечений.
На сонечку спечений,
Для діток приготований.
P.S. Ані авторка цього тексту, ані Парасковія Іванівна не змогли згадати, як називається трава, з якої дівчата-пеперуди плетуть віночки. Знаємо тільки, що в різних селах вона має різну назву. Тож будемо вдячні, якщо ви цю рослину впізнаєте та розповісте, як її називають у вас.
А ще, ми знаємо, що такий обряд виконують і в інших селах нашого регіону. Але не першого травня, а влітку, коли довго немає дощу. Зрозуміло, що і пісні, і дійства, які виконують дівчата, можуть суттєво відрізнятися від тих, про які ми розповіли. Тому з нетерпінням чекаємо на ваші розповіді про обряд «Пеперуда» від вас – наших читачів.
Давайте відновлювати традиції разом!
