Міжнародний кінофестиваль «ОКО» повертається до рідного Болграда
Міжнародний кінофестиваль «ОКО» повертається до рідного Болграда
Міжнародний фестиваль етнографічного кіно «ОКО» завершить свою подорож на Батьківщині – гостинній землі Бессарабії. Зустріч відбудеться 2, 3 та 4 грудня. Про це повідомляє інформаційне агентство «Юг.Today» з посиланням на директорку фестивалю Тетяну Станєву.
Після третьої едиції, яка відбулася в еміграції в Польщі, та показів «ОКО Подорожує» у Фінляндії та Болгарії, фестиваль привезе фільми до Болграда та представить найкращу добірку стрічок українцям – так само як до цього презентував найкращі фільми з України іноземним друзям.
«Усюди добре, але вдома – найкраще.Тому і додому веземо найкраще. Болить і тисне, що наш кінофестиваль “ОКО”, як і мільйони наших співгромадян, цього року став “біженцем” через війну. Ми не можемо запросити гостей додому, і самі стали непроханими гостями за кордоном. Але усюди, де ми показуємо Україну через фільми, ми говоримо про Болград – Батьківщину кінофестивалю, і запрошуємо їх на наступний рік в гості. Цього року ми приїдемо всією командою після усіх подорожей додому, до Болграда, показати найкраще й обійнятись душами в спільному болі. Привеземо привітання і переможців, поговоримо і знайдемо розраду. Хай наші фільми стануть психотерапією для кожного. Тож віримо в перемогу, тримаємо стрій і надихаємось грудневими фільмами «ОКО». Наступного року – в Болграді!», – розповідає Тетяна Станєва.
На глядачів чекають такі картини:
2 грудня
«Своє» режисера Мирослава Луцика
24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, яка повністю змінила життя всіх українців. Постало питання про виживання та збереження культури й незалежності всього народу. У фільмі використано кадри, зняті в окупованих Бучі, Ірпені та Бородянці, що знаходяться в передмісті Києва, показано жахливі наслідки війни, а також кадри про те, якою була Україна до російської навали.
«Терикони» режисера Тараса Томенко
Насті було десять, коли ракета, випущена російськими терористами в новорічну ніч, назавжди змінила її життя. Ракета забрала в дівчинки батька та зруйнувала їхній будинок. Школа Насті знаходиться лише за 500 метрів від лінії фронту. Війна стала буденністю. Просто частина ландшафту. Єдиний засіб для виживання родини Насті – це металобрухт, який вони збирають під обстрілами. Сені сім років. Він першокласник. За сім років свого життя він бачив сім років війни та жодного дня миру. Сеня любить залазити на купу кісток, щоби споглядати захід сонця. Його вітчим копає могили, щоби заробити грошей на новий костюм і рюкзак для Сені. Це фільм про дітей, які живуть у зоні бойових дій в Україні.
3 грудня
«Миротворці. У горах Сванетії» режисера Андрія Кіршина
Невдовзі після повернення українських екіпажів на батьківщину тодішньому президенту України надійшла телеграма від керівництва Грузії: «Розцінюємо вашу безкорисливу допомогу як продовження історичних традицій братерства та взаємоповаги двох братніх народів. Наша вдячність за величезний порятунок приреченої армії біженців, які потрапили в гори Сванетії. Ми твердо переконані: ті, хто був пов’язаний із болем і радістю, будуть жити вічно, це буде передаватися з покоління в покоління.
«Сторожова застава» режисера Юрія Ковальова
«Сторожова застава» – український пригодницький/фентезійний фільм за мотивами однойменної книги. Сучасний школяр Вітько вирушає на тисячу років у минуле.
4 грудня
«Дівчина-кочівниця» режисера Рухолла Акбарі (Іран)
Усупереч поглядам і традиційним уявленням про жіночий спорт дочка одного з кочових племен досягає значних успіхів у боксі. Отже, є нагода змінити погляди родин із цього району і заохотити дівчат відвідувати навчальні заняття в «Чорному наметі» кочівників.
«Я — Шансе» режисера Вайнберга Марка-Анрі (Бельгія)
«Я — Шансе» – фильм про Демократичну Республіку Конго. Розповідає про мікросвіт групи вуличних кмітливих дівчат у напрочуд яскравому, поп мистецькому мегаполісі Кіншаса. Проникливі, зухвалі та витривалі, Шанселві та її друзі приймають виклики світу. Їхнє життя сповнене парадоксів: вони борються і вчаться, крадуть і діляться здобиччю, займаються проституцією і водночас створюють мистецькі речі. Яскрава та енергійна, Кіншаса теж стає героїнею фільму. Голоси юнок зливаються з голосом міста.
«ОКО» відкритий до співпраці з іншими країнами, фестивалями й установами, які поділяють наші цінності, зокрема виражають повагу до інших культур і способів життя. Ми завжди виступаємо за мир і толерантність і раді ділитися нашим баченням через фільми з усього світу!», – кажуть організатори.
Покази відбуваються за підтримки Посольства Республіки Болгарія в Україні, Міністерства закордонних справ Болгарії в рамках програми «Болгарська допомога для розвитку» та інформаційної підтримки Державного агентства України з питань кіно.
