ІСТОРІЯ МАТЕРІ-ГЕРОЇНІ КЛАВДІЇ ПАЛАС ІЗ ДМИТРІВКИ ГОРОДНЕНСЬКОЇ ГРОМАДИ: У ЧОМУ СИЛА УКРАЇНСЬКО-ГАГАУЗЬКОЇ РОДИНИ
ІСТОРІЯ МАТЕРІ-ГЕРОЇНІ КЛАВДІЇ ПАЛАС ІЗ ДМИТРІВКИ ГОРОДНЕНСЬКОЇ ГРОМАДИ: У ЧОМУ СИЛА УКРАЇНСЬКО-ГАГАУЗЬКОЇ РОДИНИ
Вона скромна, позитивна, чуйна. Навіть не бачачи цю жінку, а лише поговоривши з нею телефоном – саме такою уявляєш Клавдію Олександрівну Палас із села Дмитрівка Городненської громади. Разом із чоловіком Дмитром Дмитровичем вони виховали п’ятеро синів, троє з яких сьогодні стоять на захисті України.
ЇХ ПОВ’ЯЗАЛА ПРОФЕСІЯ
Клавдія Олександрівна родом із Білгород-Дністровського району. В Одесі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Дмитром Дмитровичем. Обидва на той час здобували педагогічну освіту. Вона – вчитель математики, він – фізичної культури. Обидва – статні, красиві та талановиті молоді люди, у них було багато спільного. В 1974 році вони офіційно створили родину.
Село Дмитрівка, звідки родом її чоловік, тоді стало домом для Клавдії, куди повернулася родина Палас, щоб жити, трудитися та реалізовувати спільні плани. Незнайома гагаузька мова не стала перепоною для дівчини.
Молодих педагогів поважав колектив, любили учні, а вони своєю чергою віддавали їм своє тепло і надавали підтримку.
Знаходила час Клавдія для своєї сім’ї.
“У мами я була єдиною дочкою, вона мені завжди допомагала словом та ділом. Проте я мріяла про велику родину, про дружбу своїх дітей, про те, щоб вони були підтримкою один одному”, – розповідає героїня.
Так і сталося, у Клавдії Олександрівни та Дмитра Дмитровича велика родина.
Робота в школі в той період забирала багато часу, але вони змогли подолати всі труднощі разом.
“Чоловік – моя підтримка, ми завжди разом, щоб не було”, – ділиться Клавдія Олександрівна.
Вона вже на заслуженому відпочинку, а Дмитро Дмитрович ще працює у спортивній школі.
ПОДАРУНОК ЖИТТЯ
Клавдія Олександрівна мати п’ятьох синів. Вона згадує, що не порахувати скільки було в неї щасливих моментів. У п’ять разів більше ніжності, лагідних обіймів, освідчень у коханні, секретів, тривог.
“Рано вставала, пізно лягала. Пам’ятаю, ведеш дітей до садка, а ще темно, ніхто так рано не приводив, а мені треба було встигнути підготуватися до уроків”, – згадує Клавдія Олександрівна.
Кожен із синів близький і дорогий її серцю, кожен – її гордість і щастя, її сенс життя. Олег, Микола, Олександр, Дмитро, Володимир – п’ятеро братів зразкової сім’ї, крила батьків, стимул та сила. Сьогодні ці міцні чоловіки надійний тил для мами та тата.
ВІДВАЖНІ ВОЇНИ
Олег Палас, старший син, здобув медичну освіту, зараз він начальник бригади військової медичної служби, майор.
Микола – командир окремої бригади морської піхоти, полковник Збройних сил України, за військову службу відзначений орденами Богдана Хмельницького ІІІ, ІІ, І, ступенів у різні роки російсько-української війни.
Середній син Олександр закінчив будівельну академію, жив і працював у Маріуполі, доки не почалася війна.
Дмитро – підприємець.
Молодший Володимир пішов стопами батьків та здобув педагогічну освіту, працював у рідній Дмитрівці вчителем математики та інформатики, але з початку війни в Україні пішов добровольцем до ЗСУ.
“У виборі освіти ми, як батьки, звичайно, спрямовували синів. Нам було важливо зрозуміти, чого хочуть вони від життя та допомагати у реалізації задуманого”, – розповідає Клавдія Олександрівна.
Сім’я Палас із гагаузького села у Бессарабії як ніхто знає про війну. Так, до військової служби своїх дітей мама була готова, але навіть припустити не могла, що сусідня країна нападе на нас і вбиватиме українців, руйнуватиме їхні будинки, принесе горе в тисячі сімей.
“Вони зробили свій вибір, а я як мама приймаю це і молюся за них у цей страшний час. Головне знати, що з ними все гаразд, тоді стає легше”, – ділиться жінка.
Троє синів служать, один живе в Одесі, де також небезпечно, Олександр три місяці перебував у Маріуполі, який окупанти намагалися звільнити від звичного життя, стабільності, майбутнього, стерти, зрівняти із землею. Душа Клавдії Олександрівни розривалася від невідання, де її сини, які знаходились у різних куточках України.
Благо Олександру вдалося з двома дітьми та вагітною дружиною вирватися з Маріуполя за кордон.
“Сини ніколи не скаржаться, не розповідають подробиць, але материнське серце все відчуває“, – ділиться Клавдія Олександрівна.
ТА, ЯКА ЗАВЖДИ ЧЕКАЄ
Клавдія Олександрівна тримається стійко, з твердою вірою у світле майбутнє своєї сім’ї та України.
Родина Палас стала вдвічі більшою, у Клавдії Олександрівни та Дмитра Дмитровича дев’ять онуків. Все склалося, як і мріяла колись жінка – у неї велика та дружна родина.
І хоча, подружжя Палас сьогодні проживає в будинку одні, вони завжди раді гостям, завжди чекають дітей та онуків.
Днями Клавдія Олександрівна відсвяткувала 70-річчя. Її сини зробили їй найголовніший подарунок – вони були поряд.
“Здогадувалася, що вони хочуть зробити мені сюрприз. Так добре, що ми зібралися разом, як раніше. У святковій метушні на якийсь час ми забули, що відбувається навколо”, – розповідає ювілярка.
Цього дня було багато приємних поздоровлень від колег, учнів, близьких.
“Дивлюся на синів, а у них вже сиві віскі, роки йдуть, але в них цінність життя”, – каже багатодітна мама.
За кожен прожитий день із 70 років, за чоловіка, за своїх дітей, за онуків Клавдія Олександрівна вдячна.
“Для себе нічого не прошу, хочу лише Перемоги Україні, щоб усі, на кого чекають, повернулися, щоб ми могли спокійно засинати та прокидатися, щоб був мир на нашій землі”, – завершує розмову мати-героїня.
Ми бажаємо їй міцного здоров’я, тепла, позитивних почуттів. Віримо, що ювілейний рік Клавдії Олександрівни стане переможним для України.
